
Андрій Д’яченко здобув вищу освіту у Волинському національному університеті імені Лесі Українки за спеціальністю «Історія». Після навчання, не зволікаючи, пішов на строкову службу до Державної спеціальної служби транспорту у 2012–2013 роках — чи не найкризовіший період в історії української армії.
Негативне враження від стану війська того часу було настільки сильним, що в кінці травня 2014 року друг «Хорват» разом із групою однодумців вирішив приєднатися до одного з добровольчих батальйонів. З усіх варіантів обрав «Азов» — підрозділ, що найкраще втілював його уявлення про бойовий дух, мотивацію та був найбільш молодим і енергійним.
У батальйоні, а згодом у полку «Азов», він пройшов шлях від рядового бійця до речника. Брав участь у боях за Мар’їнку, Іловайськ, оборону Маріуполя у 2014 році, виконував бойові завдання поблизу Гранітного, а також у Широкинській наступальній операції та тривалих позиційних боях у селі Широкине у 2015-му.
У 2016 році, коли бойові дії перейшли в менш інтенсивну фазу, звільнився з військової служби й повернувся до цивільного життя. Тоді не забажав будувати військову кар’єру.
У цей період Андрій активно займався громадсько-політичною діяльністю на Волині, був директором охоронної фірми, яку заснував разом із друзями. Здобув другу вищу освіту за напрямом «Іхтіологія. Аквакультура». Після навчання планував розпочати бізнес у сфері аквафермерства, але плани змінив початок повномасштабної війни.
Від початку формування підрозділу «Любарт» друг «Хорват» був серед його засновників. У різні періоди обіймав посади начальника штабу, заступника командира, а нині виконує обов’язки заступника командира частини з роботи з особовим складом.